В гостях у Віталія Свирида

Категорія: Преса
В гостях у Віталія Свирида

Він дуже любить свою роботу. Проте, окрім неї, в його житті багато прекрасних почувань і незабутніх моментів.

Віталій Свирид: "Я лікуюсь роботою"

"Колі Свирид виконує "Мольбу" на вірші Павличка, за ним можна піти хоч на край світу", - сказала якось мені одна знайома.

Дійсно, є в ньому якась неповторна магія, під впливом якої забувається все буденне, сіре й одноманітне, душа просинається і прагне чогось величного і світлого.

Треба сказати, що мені довелося досить довго посидіти біля телефонного апарату, намагаючись зв’язатися з Віталієм – він весь час був у роз’їздах. До речі, гастролює він не лише по Україні, а й за кордоном. Не раз мав виступи в Чехії, Словаччині, Польщі, Франції, Америці. І хоча зарубіжна публіка не розуміє української мови, пісні сприймає із захватом, оплесками і навіть слізьми на очах. "Вона мене навіть дещо розбестила", - вважає Віталій.

Мешкає Свирид під Києвом в невеличкому містечку Боярці, у ошатному і затишному будинку разом зі своєю сім’єю: дружиною Наталкою, 15-річною донькою Ганнусею і шестирічним сином Ярославом. Сюди я і завітала на запрошення співака. Звичайно йдучи на зустріч, хвилювалась, адже всі ми начуті про примхливість артистів. Але виявилось, що у Віталія абсолютно відсутня "зіркова хвороба". І за чашкою чаю відбулась цікава і невимушена розмова з Віталієм та його родиною (всі вони дуже привітні, непримхливі і з неабияким почуттям гумору)



- Віталію, Ви в житті такий же лірик, як і на сцені?
- Ні, в житті я "нормальний". А інколи навіть "несерйозний тип". І часто люди, які були зі мною особисто не знайомі, при ближчому спілкуванні дивуються. Приміром, хлопці з групи "Менсаунд", з якою я гастролював два місяці по Америці, сказали, що не чекали побачити мене таким веселим. Бо я не раз примушував їх реготати, аж за животи братися.

- Ставши лауреатом фестивалю "Червона рута", Ви відразу здобули популярність. А чим Ви займались до того?
- Скільки себе пам’ятаю, я завжди хотів стати артистом. У дитинстві залазив на стіл і "горлав" на всю хату пісню. Аж сусіди збігалися: що там трапилось, можливо, потрібна якась допомога? Не відступив я від своєї мети і коли подорослішав: закінчив музичне училище по класу флейти. Потім довгий час був солістом вокально-інструментальних груп "Краяни", ЕВО"Київ", "Мальви", працював з Валерієм Леонтьєвим. Проте настав час, коли я задумався про осіле життя, адже в мене сім’я.

Мій вибір спинився на трьох містах: Москві, Петербурзі и Києві (саме там я мав найбільше друзів і зв’язків по музичних тусовках). Та, звичайно, образ України. Пропрацював шість років музикантом оркестру Міністерства внутрішніх справ. Пробував виступати в ресторанах, але мені дорікали в "професіоналізмі" (щоб працювати в ресторанах, треба мати специфічну натуру). Звичайно, не полишали мене думки про сцену,, але я вирішив спробувати себе у сольній кар"єрі. А щоб "показатись", потрібен був якийсь конкурс. Ось таким чином і потрапив на "Червону руту".

- І відразу відчули тягар слави?
- Звичайно, ні. Коли, приїжджаючи на концерти в міста, я виходив з поїзда і бачив прохід, очеплений міліцією, що стримувала шанувальників, то дивувався: невже це задля мене?

- Це свідчить, що Ваша робота відразу сподобалась слухачам. Як Ви обирали собі композитора?
- Це трапилось випадково. На час нашого знайомства ні я, ні композитор Г.Гаврилець не були відомі широкому загалу. І хоч  для "розкрутки" починаючому вигідно працювати з відомими метрами. Проте ми все ж таки спробували і, як свідчить результат, не даремно.

- Чому Ви обрали для виконання ліричні пісні?
- Я люблю різноманітну музику. Але на сцені виконую те, що мені краще вдається. Хоча цікаво себе спробувати і в чомусь іншому. Так було з піснею І.Кириліної "Милая". Ірина запропонувала мені записати цю пісню. Відверто кажучи, спочатку я досить скептично поставився до неї. Та все ж таки взяв додому, "покрутив", дещо переробив на свій лад. "Вийде гарна пісня, давай писати", - сказав, прослухавши мене в студії оператор. І зараз я вважаю, що ця пісня допомогла відкрити мені щось нове. І слухачам вона до вподоби – з перших її звуків в залі лунають оплески. Якось запросили мене разом з іншими артистами на гастролі по Тернопільщині. Організатори нас зустріли чомусь досить холодно. Та після концерту їх настрій змінився: "Ми не знали, що це ви до нас приїхали,пісні ваші любимо".

- Отже, популярність пісні залежить не лише від авторів слів та музики, а й від виконавця?
- Звичайно. Адже важливо, щоб вона зазвучала, щоб люди слухали її. А це залежить вже від артиста. Один і з мухи може зробити слона, а інший проспіває так, що пісня пройде непоміченою.

- Хто Вам допомагає працювати над сценічним іміджем, костюмами? Чи є у Вас команда?
- І над своїм іміджем, і над костюмами я працюю сам. Немає в мене команди, зате є друзі, багато друзів. Інколи навіть зраджують, але в більшості допомагають.

- Чим саме?
- Своїми порадами. Ось приміром, я за їхньою порадою змінюю зачіску – відрощую волосся. Ще друзі можуть не взяти гроші за пісню. А Вячеслав Хурсенко подарував пісню, написану спеціально для мене. Приїхав він якось в гості, а я якраз порався в теплиці. "Невже це ти все сам зробив - не повірив він. – ЯІ повинен написати про це пісню". Отак і народилась пісня "Моя теплиця".

- Вам подобається працювати біля землі:
- Так, від землі набираєшся мудрості. Мені подобається спілкуватись з моїми саджанцями. Це приходить з роками.

- Що Ви вирощуєте в теплиці?
- Огірки, помідори, перець, капусту, а ще кавуни і дині. Ми із задоволенням їмо вирощені власноручно овочі і консервуємо їх на зиму. І так приємно пригостити ними друзів.
Наталка: Ми і у Францію передавали знайомим законсервовані огірки, чим дуже здивували французів. Це для них абсолютно екзотична страва.

- Артист повинен не лише добре співати, а й мати гарний вигляд. Що допомогає Вам підтримувати себе в добрій фізичній формі?
- Я вже сказав, що харчуватись намагаюсь натуральними продуктами, ще й вирощеними на власному городі. Крім того, я люблю загартовуватись – обливаюсь холодною водою, особливо зимою в сильні морози. Це дуже підвищує життєвий тонус.

- А чим Ви лікуєтесь від поганого настрою?
- Роботою. Забути про неприємності допомагають лише нові успіхи. Тож відразу треба висунути якісь ідеї, взятись за нову роботу, поїхати кудись тощо.

- А взагалі Ви людина настрою?
- Так. Я досить легко піддаюсь впливу обставин і починаю себе накручувати. І тут головне – гарно виспатись.

- Як Ви ставитесь до критики?
- Нормально. Проте остаточне прийняття рішення залежить він мене. Справа в тому, що я досить самокритична людина. Інколи мені навіть здається, що треба більше себе любити і бути впевненішим.

- А хто Вам найперший цензор?
- Моя дружина. Часто вона остуджує мої емоції, але я їй вірю.

- Діти, дивлячись на батька, теж  мріють про артистичну кар’єру?
Віталій (сміється): Ні, Ганнуся мріє вийти заміж за американського мільйонера. До речі, нещодавно вона зайняла третє місце в конкурсі краси міста Боярки. А Ярослав хай розповість сам.
Ярослав: Я буду фермером.

- Що ж ти вирощуватимеш?
- Свиней, корів, а ще зроблю теплицю.

- Питання до Наталки: чи тяжко бути дружиною артиста:
Наталка: Щоб визначити чи тяжко, треба, щоб було з чим порівнювати. У мнене немає з чим, бо я була одружена лише з Віталієм й іншого життя не знаю. На другий день після весілля ми вилетіли до Казахстану на гастролі. І так було жавжди. Інколи його поїздки затягувались на кілька місяців, і я літала на побачення до чоловіка в Новоросійськ, коли ми маємо двох дітей, вже не можу цього робити.

- Немає ностальгії за тими часами?
- Ні, всьому свій час.

- А хотілося б, щоб чоловік більше бував дома?
Віталій (сміється): Головне, щоб гроші давав.

- А допомагати?
Віталій: Я допомагаю. На святковий стіл готую все сам, дружині навіть не дозволяю це робити.
Наталка: Віталій дуже смачно готує.

- А в будні часто буваєте на кухні?
(тут дімки розбігаються).
Віталій: Часто.
Наталка: В будні рідко. І ніякі похвали не допомагають.

- Віталію, мабуть, у Вас є улюблені страви?
- Так. Це фарширована щука. І готується вона досить просто. Від шкірки акуратно відділяється м’ясо разом з хребтом. З хребта відварюється бульйон, а тим часом готується фарш: м’ясо, булка, розмочена в молоці, і цибуля мелються на м’ясорубці, додаються подрібнені круто зварені яйця, ложка сметани і спеції. Цією сумішшю і начиняється шкірка. Щука кладеться в каструльку, заливається на третину бульйоном і готується на повільному вогні.

- Чому ж Ви надаєте перевагу повсякденно?
- Салу, до того ж нашому, боярському. Куди б не їхав, завжди беру його з собою. На Закарпатті за це образились на мене: "У нас що, сала не має?" "Ні, - кажу, хлопці. Такого немає". Вони покуштували і згодились. Тепер отримую від них замовлення. І недивно. Адже воно має свій секрет приготування.

- Може, відкриєте таємницю для читачів нашої газети?
- Що ж, тільки для читачів "Вашого здоров’я". Щоб сало було м’яке, а шкірка жовта, тоненька і солодка, потрібно кабанчика смажити на вогні довго-довго, доки на ньому не наросте "шуба" товщиною 1,5-2 сантиметри. Коли ж почне горіти сало, для перевірки готовності слід хлюпнути на кабанчика гарячою водою – миттєвий спалах є ознакою, що він з цього боку вже "дозрів". Тоді його необхідно чистенько помити, посолити, перевернути на другий бік і все повторити спочатку.

- Дякую за приємну розмову, цікаві поради, Творчих і життєвих успіхів Вам!

Інтерв’ю вела Мирослава Щерба.
1 (189) 4 січня 1997 р. Газета "Ваше здоров’я"
2012 © - Сайт створено студією комп'ютерного дизайну "Агрія"
Валідність HTML та CSS | Вхід